Що я маю зробити, щоб спастися? — Біблійне дослідження KJV з номерами Стронга

(Мої особисті думки — викуплення і прощення гріхів є В НЬОМУ. Саме тому ми хрещені В Нього: кров, що омиває нас, і прощення, яке вона купує, знаходяться в Тому Самому, в Кого ми хрещені.)

(Мої особисті думки — прочитай повільно і знай, що це було для ТЕБЕ. Обличчя, яке створило зорі, було спотворене до невпізнання. Спина, яка тримає все суще, була розкраяна батогом. Руки, що зцілювали прокаженого, були прибиті залізом. Його кістки виступили так, що їх можна було полічити. Піт капав, немов кров, ще до того, як був вбитий перший цвях. Він не був подоланий: Він добровільно віддав Свою спину; Він не сховав Свого обличчя. Кожен рубець — це твій гріх, покладений на Нього, кожна рана — твоя провина, кожна крапля — твій борг. І коли все звершилося, кров і вода витекли з Його ребра — кров, щоб омити тебе, і вода, щоб поховати тебе в Ньому. Тож коли тобі кажуть покаятися й хреститися, від тебе не вимагають зробити щось важке. Тебе просять прийняти, на колінах, те, що коштувало Йому всього цього.)

(Мої особисті думки — поставте ці два поруч і дайте їм навчити вас. У пустелі помираючим людям не казали заслужити зцілення. Їм було сказано подивитися з вірою на те, що Бог підняв на жердині — і вони жили. Ісус каже, що та жердина була образом Його власного хреста. Вірити — це і є той погляд. Перш ніж людина покається в чомусь, або підкориться чомусь, вона повинна спочатку подивитися всім своїм серцем на Того, Хто піднятий, і довіритися Йому. І зауважте про Авраама: він повірив, і Бог зарахував це йому в праведність — до закону, до будь-якого обряду. Віра — це те, з чого все починається. Але подивіться, як швидко віра переходить у покору в наступних віршах — тієї ж ночі, тієї ж години.)

(Мої особисті думки — лише двічі в усій Біблії це саме запитання звучить вголос: тут, у в'язниці у Филипах, і на П'ятидесятницю в Діях 2. Поставмо ці дві відповіді поруч. Натовп на П'ятидесятницю вже почув і вже увірував — саме тому вони вжахнулися серцем — тож Петро почав із наступного кроку: покайтеся і хрестіться. Тюремник ще нічого не знав, тому Павло почав із першого кроку: віруй — а потім проказав йому слово Господнє, і тієї ж нічної години цей чоловік був охрещений. Два початки, одна дорога. Віра не є суперницею хрещення, і хрещення не є суперником віри; віра — це серце, яке кориться, і та сама година — достатньо скоро.)

(Мої особисті думки — не думайте, що це якесь маленьке слово, сказане один раз і на цьому закінчене. Покайтеся, і подібні слова, звучать через всю Біблію сто дванадцять разів — сорок шість у Старому Заповіті і шістдесят шість у Новому. Від пророків, які волають повернись, повернись, до Івана, який волає покайтеся, до Самого Господа, до апостолів, до воскреслого Христа, що пише церквам, — один заклик проходить від Буття до Об'явлення: ПОВЕРНІТЬСЯ. Бог жодного разу не переставав закликати людей до цього. І ніхто не може перестати це робити.)

(Мої особисті думки — не вода спасає. Це відповідь доброго сумління перед Богом: кров, застосована до сумління через послух хрещення, і людина, воскресла до нового життя.)

(Мої особисті думки — ось та ж істина, зображена ще давно. Нааман був великою людиною, і прокаженим, і йому було сказано зробити малу річ: піти й омитися в Йордані сім разів, і стати чистим. Він розгнівався, і очікував якогось величного жесту, і думав, що річки його власної країни кращі за води Ізраїлю — так само, як люди й досі спотикаються на такій простій заповіді. Але не вода Йордану зцілила його; це було послух слову Божому у воді, яку назвав Бог. Він зійшов і занурився сім разів, і його шкіра стала, як шкіра МАЛОЇ ДИТИНИ. Так і людина народжується знову: не якимось великим власним зусиллям, а через сходження в послуху, і піднесення новою дитиною, і чистою.)

(Мої особисті думки — тримайте разом ці дві істини, і між ними немає суперечності. Благодать — це дар; віра приймає його; а хрещення не є ділом, яке щось заробляє, так само як Нееман не заробив своє зцілення, занурившись у річку, або вмираючі не заробили своє життя, дивлячись на мідного змія. Бог забезпечив усе; людина лише кориться і приймає. Той, хто виходить із води, не має чим хвалитися — він був похований, і Бог воскресив його. Це було сказано вище про 1 Петра 3:21, і це вірно також і тут: це не вода, і це не діла рук наших. Це благодать, прийнята через послух віри. І сам наступний вірш каже, для чого діла: не як основа спасіння, а як його плід — ми є Боже творіння, створені наново у Христі Ісусі, щоб ходити в добрих ділах, які Він наперед приготував для нас. Ніхто, хто кориться заповіді, не заробив дар, і ніхто, хто називає це заробітком, не зрозумів заповіді.)

(Мої особисті думки — зверніть увагу, ЧИЇ гріхи були змиті цією покорою. Савл із Тарса переслідував путь Христову аж до смерті. Він хапав чоловіків і жінок і кидав їх до тюрми — хулитель і гонитель народу Божого. Сам Господь зустрів його на дорозі, кинув його на землю і промовив до нього з небес. І ВСЕ Ж, через три дні, до нього був посланий Ананія, щоб сказати: встань, і хрестися, і змий свої гріхи, призиваючи ім'я Господнє. Якщо світло на дорозі до Дамаска не змило гріхів Савла, а вода покори змила, то нехай ніхто не думає, що його власні гріхи усуваються якимось легшим шляхом, ніж той, що Бог дав найгіршому з грішників.)

(Мої особисті думки — Святий Дух не є нагородою для обраних одиниць. Він — ПЕЧАТКА Царя на тих, хто є Його власними, і ЗАРУЧНИК — перша частина спадщини, сплачена наперед, — що ти належиш Йому до дня викуплення. Тож питання стоїть відкрито, і його треба поставити: чи прийняв ти Святого Духа? Бо слово каже це ясно: кожен, хто не має Духа Христового, не належить Йому. Лист без печатки — не лист Царя. Людина без Духа ще не Христова. Шукай Його, доки не матимеш Його.)

(Мої особисті думки — зверніть увагу, як часто говориться слово ЩОДНЯ. Вони продовжували щодня. Вони переломлювали хліб по домах. Вони підбадьорювали одне одного щодня. Це не релігія однієї години в неділю й однієї години посеред тижня — двічі нагріте місце, а решта життя належить лише самій людині. Перша церква жила цим щодня, разом, і Господь щодня додавав до них тих, що спасалися. Віра, відкладена до наступного зібрання, — це віра, яка черствіє через оману гріха. Він просить не візиту. Він просить життя.)

(Мої особисті думки — зверни увагу, що Господь робить з теплим. Не тільки з холодним, але з теплим — з тим, хто має якраз достатньо релігії, щоб почуватися зручно, і не достатньо, щоб бути живим — того Він виплюне зі Своїх уст. Залишатися з'єднаним з Ним — це не тримається на волосині, теплий у неділю і холодний увесь тиждень. Це — горіти. Краще гарячим, каже Він, або навіть холодним, ніж тим середнім станом, що викликає в Нього нудоту. Залишайся в Ньому, і дозволь Йому тримати тебе палаючим до кінця.)

(Мої особисті думки — немовля у Христі може потягнутися до вогню навіть після того, як Отець сказав "ні". Це — спотикання дитини, яка ще навчається, і Отець це знає. Дорослий син чи дочка повинні знати краще. Але ось у чому милість цього: навіть коли ми грішимо, нас не викидають геть. У нас є Заступник — Ісус Христос праведний — Який завжди живий і завжди говорить до Отця за нас. Тому ми підводимося знову. Праведник падає сім разів і встає знову. Ми випробовуємо себе, визнаємо те, що зробили, відвертаємося від цього і повертаємося до справи нашого Отця, залишаючи минуле позаду — бо Бог уже видалив наші гріхи так далеко, як схід від заходу, і більше не згадує їх. Але не перетворюйте цю милість у виправдання. Єзекіїль показує іншу сторону: праведник, який відвертається від своєї праведності й помирає у своєму гріху, не буде врятований тією праведністю, яку він колись мав. Петро показує ту саму картину в Новому Завіті, і він цитує стару приказку, щоб це показати: пес, що повертається до своєї блювотини, вимита свиня, що повертається до багна — той, хто уникнув скверни світу через пізнання Господа, а потім повернувся назад у неї, опинившись у гіршому стані наприкінці, ніж на початку. І Ісус каже тим, хто творив зло в Його ім'я: "Я ніколи не знав вас". Тепер тримайте обидва краї цього меча і не притупляйте жодного з них. Господь каже, що ніхто не може вихопити Його овець з Його руки — жоден ворог, жодна сила, жодна людина. Ця безпека реальна, і це Його хватка тримає, а не наша. Але подивіться, як Він описує цих овець: вони чують Його голос і йдуть за Ним. Слово ніде не показує вівцю, вирвану з Його руки; воно показує вимиту, що повертається і йде назад у багно за власною волею. Писання утримує обидва ці моменти — руку, яку неможливо розтиснути, і застереження не відвертатися — і не зливає їх в одну легку формулу, тож і ми цього не робитимемо. Не впадайте у відчай, коли падаєте: Заступник реальний, і дорога додому відкрита. Не думайте самовпевнено, що можете вільно повернутися назад: застереження теж реальне. Падайте, але вставайте. Вставайте і витримуйте до кінця.)

(Мої особисті думки — зауважте добре: якщо те, у що ми віримо, не узгоджується з тим, що проповідували посланці, то помиляємося МИ, а не вони. Вони бачили Його, і чули Його, і були послані Ним. Хто слухає Бога, той слухає їх. Поставити вчителя вище апостолів — означає слухати духа омани.)

(Мої особисті думки — навіть за днів самих апостолів деякі проникали і викривляли вчення. Наскільки ж більше в наш час, коли так багато з того, чому навчають, є новим, не має кореня в давньому слові і не викладається правильно. Щось не є істинним лише тому, що в це вірить багато людей, і не тому, що воно давнє в устах людей. Воно істинне лише тоді, коли узгоджується з тим, що передали посланці.)

(Мої особисті думки — і це саме та година: люди, які не терпітимуть здорового вчення, а збиратимуть собі вчителів за власними похотями — скільки завгодно, аби лоскотати вуха, і говорити їм те, що вони хочуть почути. Людина може збудувати собі цілий дім учителів, кожен з яких погоджується з нею, і кожен з яких помиляється. Істина ніколи не доводилася більшістю, ніколи не ставала істинною через кількість тих, хто в неї вірить, і ніколи не згиналася, аби догодити вуху. Відвернися від істини — і ти звертаєшся, як каже слово, до байок.)

(Мої особисті думки — ми не вільні вибирати серед слів Божих, залишаючи легкі й відкидаючи важкі. Людина живе КОЖНИМ словом. Додати до нього, чи відняти від нього — означає бути викритим як брехун перед Богом, Який його промовив.)

(Мої особисті думки — ось той один камінь, на якому багато людей будують усю свою аргументацію: покаяний розбійник був спасенний, кажуть вони, і він ніколи не був хрещений; отже, хрещення не є необхідним. Розважмо це тепер у світлі слова і побачимо, на чому це насправді тримається.)

(Мої особисті думки — тепер зважте розбійника у цьому світлі. Слово жодного разу не каже, що він не був хрещений. Це те, що люди припускають, а потім будують на своєму власному припущенні цілу доктрину. Але прислухайтесь до того, що СЛОВО ДІЙСНО каже: Єрусалим, і ВСЯ Юдея, і вся околиця Йорданська виходили і хрестилися, визнаючи гріхи свої. Простий народ і митники хрестилися. Блудниці повірили. Тільки фарисеї та законники відмовилися, і не були хрещені. Розбійник не був фарисеєм — він був одним з простого народу, злочинцем, саме таким, які юрбами йшли на хрещення покаяння Іоанове. І на хресті він зробив саме те, для чого призначене хрещення: він визнав свій гріх — ми отримуємо заслужене за наші вчинки. Додайте до цього те, що учні самого Господа хрестили ще більше людей, ніж Іоан, по всій тій землі, протягом більш ніж трьох років. Тож істина протилежна цьому виправданню: слово не веде нас до розбійника, який ніколи не був хрещений, а до того, хто майже напевно БУВ хрещений разом з іншими. Ті, хто спираються на нього, спираються на людину, яка вже була омита.)

(Мої особисті думки — і припустимо найгірше, що він взагалі ніколи не був хрещений: навіть тоді він не є правилом для тебе. Він помер до того, як новий завіт вступив у силу. Заповіт не має сили, поки той, хто його склав, ще живий, а ГОСПОДЬ ще не помер. Тож розбійника було прийнято так, як приймали людей у давні часи, до того, як двері цього нового завіту взагалі відчинилися. І він був прибитий до хреста, за руки й ноги, і не міг зійти, щоб хреститися. Бог вимагає послуху від людини в тому, що вона здатна зробити. Те, чого НЕ МІГ зробити вмираючий чоловік, не є виправданням для живого чоловіка, який МОЖЕ. Ти не прибитий до хреста; ти можеш коритися.)

(Мої особисті думки — тож увесь цей виправдання тримається на припущенні, якого слово ніде не стверджує. Воно суперечить очевидному свідченню, яке слово таки дає. Це дім, збудований на піску, і падіння його буде велике. А заповідь стоїть на камені, і вона не похитнулася: покайтеся, і нехай кожен з вас охриститься.)

(Мої особисті думки — та все ж вислухайте навіть це з благоговінням, а не з байдужим припущенням, що ви вже все розумієте. Багато хто припускав — і помилявся. І ми, хто приносить вам ці слова, не претендуємо на знання всього. Ми досі учні, готові прийняти виправлення від слова і від тих, хто був посланий. Але ми не наважуємось змінювати те, що посланці ясно сказали. Тож перевірте це самі: якщо ми помилилися, нехай слово нас виправить. Але будьте обережні, щоб не збитися з дороги, слухаючи голоси людей понад голос апостолів Агнця. Ми розглядаємо це конкретне питання настільки детально як один приклад того, як можна все ж вірити чомусь, навіть коли Біблія на поверхні здається наполегливо стверджує протилежне. Ми маємо правильно розділяти слово: ми не можемо додавати до нього, і ми не можемо забирати від нього.)